Главная › Новости

Євгенія Гапчинська

Опубликовано: 29.09.2018

Художниця Євгенія Гапчинська - Єва Іонова (сюжет до програми ТЕМА: Видатні художники)

Прочитавши все, що було в Інтернеті про Женю Гапчинської, внутрішньо підібгавши: так це ж справжня залізна леді! Але художниця опинилася в реальності ніжною і пухнастою, такою, зворушливою, як діти на її картинах, схожих на ілюстрації до дитячих книжок. Євгенія Гапчинська — мамина радість — тема нашої розмови сьогодні.

Євгенія, вважається, що творчі люди — сови, які люблять вранці поспати. А ви, судячи з усього, рання пташка. Адже до нашої ранкової зустрічі ще й попрацювати встигли?

Я дійсно встаю о п’ятій ранку. При цьому лягаю о дванадцятій ночі. Дуже мало сплю і до такого режиму звикла вже давно. Зазвичай спозаранку їду в майстерню. Виходить, що годин до одинадцяти у мене є можливість помалювати. А потім, коли все прокидаються, починаються дзвінки та зустрічі. Ви малюєте кожен день? А як же натхнення? Або воно вже в курсі вашого графіка і підходить до призначеного часу? Я б могла сказати, що натхнення завжди зі мною. Але, мене осінить. Просто сідаю працювати і отримую задоволення. Напевно, натхнення — це коли тобі добре. От і все. Люди думають, ніби на Євгенія Гапчинська — мамину радість працює загін китайців. На подібні заяви завжди пропоную спробувати встати о п’ятій ранку і малювати до вечора, а ще — всі вихідні. Ви здивуєтеся, як багато можна зробити, якщо весь час працювати, не чекаючи, коли «осінить», а не курити і дивитися телевізор.

Як провели зустріч Андре Тан та Євгенія Гапчинська - Залишайтеся поруч

Євгенія, видавець Іван Малкович якось порівняв вас з Моцартом.

Думаю, тому що я теж «ранній» дитина: до школи пішла в п’ять років, а в тринадцять вступила до художнього училища. На розум творчості.
Україна єдина! Євгенія Гапчинська

Євгенія, чому ви завжди малюєте тільки дітей?

Не знаю. Просто нічого іншого в голові немає. Свого часу я вже поекспериментувала з мистецтвом, коли стажувалася в Нюрнберзькій художньої академії — виграла конкурс в інституті. І те, що роблю зараз — результат тих дослідів. Діти мене надихають. Іноді ідей буває стільки, що доводиться записувати, щоб не забути. Зрідка мене надихають і дорослі. Наприклад, Оля Горбачова якось сказала, що працює в новорічну ніч і рада цьому. Зазвичай вважається, Новий рік — сімейне свято, його потрібно зустрічати в колі рідних. Але мені сподобалося Оліна настрій, і я написала картину під назвою «Я працюю в новорічну ніч — і рада». Для будь-якого творчого людини його роботи -родние діти. Чи є серед ваших картин найулюбленіші?

Картину «Легше забути сто поцілунків, ніж один в дитинстві» я намалювала близько двох років тому. Але, незважаючи на те, що дуже любила, продала. Звичайно, шкода було. Я себе заспокоюю, що вона адже не пропала з лиця Землі, а просто живе десь в іншому місці і когось радує. Там намальована дівчинка на березі моря. Нічого, напевно, отакого — тільки те, що мене зворушує особисто. Можливо, я писала цю картину з якимось особливим почуттям, і воно збереглося в пам’яті. В принципі я завжди працюю з хорошим почуттям у душі. У поганому настрої — навіть не намагаюся. А як ви собі повертаєте нормальне настрій? Слава богу, поганий настрій у мене буває рідко.

Як правило, лежу під ковдрою і нічого не роблю. Півдня з книжкою Діни Рубіної або на пледі на траві — і все проходить. А найулюбленіший відпочинок — три дні в Парижі. На четвертий мене вже не вистачає: хочу додому — працювати!

Роки півтора тому захопилася йогою. До цього перепробувала все: бігала, займалася фітнесом. У спортзалі мені взагалі не подобається: я соромлюся і хочу швидше піти додому. Йога ж, з одного боку, розслаблює, а з іншого — заряджає енергією на весь день. Та й в зал не треба ходити. Я, звичайно, перший час займалася з інструктором, а тепер сама — щоранку будинку по півтори години.

Євгенія, є якісь страви або напої, які можуть порадувати і підняти настрій?

Я люблю чай з молоком, особливо «Ліптон». Ще обожнюю сирники. Їх дуже добре готує чоловік — відразу всі печалі проходять. Якихось особливих дієт не дотримуюся. З роками склався перелік улюблених продуктів, причому дуже невеликий: люблю гречану кашу, варений буряк, сир зі сметаною, страви з гарбуза та моркви. Готую частіше я, а взагалі — кому сьогодні не лінь і у кого є настрій. Це може бути і чоловік, і донька Настя. По вихідних ми влаштовуємо сімейний сніданок. Ще з вечора придумуємо, що будемо готувати. Але мої улюблені сирники завжди робить чоловік. Адже ви з чоловіком знайомі з дитинства?

Ми познайомилися в художньому училищі. Мені тоді було 13 років, а Дімі — 15. Потім разом вчилися в інституті, тільки на різних факультетах. Я вчилася живопису, а він освоював поліграфію, комп’ютерний дизайн. Перший час ми просто дружили: навряд чи в тринадцять років на третьому курсі училища почали ставитися один до одного з трепетом. З’явилися прихильність, ніжність. Це трепетне почуття один до одного вам вдається зберігати донині. Поділіться секретом? Головне — поважати один одного. Не можна підвищувати голос, докоряти партнера. Адже при спільному побут завжди можна знайти привід для скандалу. Просто потрібно розуміти, що цього робити не варто. А ще — ставити себе на місце свого коханого.

Євгенія, таке мудре розуміння партнерських відносин у вас завжди було або прийшло з досвідом?

Прийшло не відразу. Просто в якийсь момент боялася втратити цю людину. І стала серйозно коректувати свій характер. Тому що я по натурі дуже запальна. Діма ж, навпаки, спокійний.

Ми одружені вже 16 років. А якщо вважати з часу знайомства, то разом 22 роки. Нашій донечці Настюша вже 16. Зараз Діма займається моїми справами — рекламою, каталогами і т.д. Років шість тому, коли стало зрозуміло, що сама я вже не справляюся, попросила його залишити свою роботу і переключитися на мене. Так що мені дуже вдало вдається поєднувати сім’ю і роботу! Ще, напевно, допомагає те, що я не люблю відволікатися на якісь непотрібні справи. До мінімуму скоротила порожні зустрічі, які нічого не дають і перетворюються на просте «ла-ла-ла». Звичайно, є невелике коло людей, з якими мені приносить величезне задоволення спілкуватися, — це мої близькі та друзі. Але у мене всього три подруги. Коли дивишся на ваші картини, переповнені дитячою радістю, створюється враження, що в душі художника песимізм … … Відсутня повністю! Це дійсно, правда. А ось легкість і дитячість у душі, здається, я придбала завдяки чоловікові. У Діми таке сприйняття світу. Живучи поруч з ним багато років, я теж навчилася цього.

Дуже сподобалася ця фраза, і я взяла її як гасло. Намагаюся йому слідувати. Мені здається, якщо людина налаштована на світле, то він і з оточуючими будує свої відносини відповідним чином. Він чесний перед собою і людьми, в результаті не доводиться брехати і вивертатися, і взаємини не заплутуються. Це дуже спрощує життя. Коли ви усвідомили, що до вас прийшов справжній успіх? Напевно, коли років три тому проїжджала повз Музею російського мистецтва і побачила чергу людей, охочих потрапити на мою виставку. Мені тоді навіть стало не по собі, я подумала: «Жах! Стільки людей!» А взагалі, несподіваного успіху не було. Настільки вузьких, що до вас особисто приїжджав Лучано Паваротті, щоб купити пару картин.

Це взагалі приголомшлива історія! Мені подзвонили і запитали, чи буду я протягом двох годин у себе в майстерні. Причому приїхали вже через двадцять хвилин. Хто збирається приїхати, мене не попередили, і коли я побачила самого Лучано Паваротті, серце пішло в п’яти.

Інше відбувалося як у тумані, тому я пам’ятаю все смутно.

Паваротті довго вибирав: то хотів одну картину, то іншу. В результаті взяв дві: «Мені все одно, де жити, тільки б жити з тобою» (на березі моря зображено дві кошики з сидять в них ангелами) і «Дівчину з перловою сережкою».

Наскільки я знаю, ще одна ваша картина виїхала «жити» в Італію.

«Дольче і Габбана». Андрій Малахов побачив її в журналі і захотів купити, щоб подарувати італійським дизайнерам, з якими дружить. Спочатку від нього зателефонувала Маша Єфросиніна. А потім Малахов сам приїхав до Києва. Щоб показати свої картини людям, ви навіть в ресторанах їх вивішували.

У мене завжди було глибоке переконання, що якщо робота цікава, її помітять, навіть якщо притулиш її до стінки, поставивши де-небудь на підлозі. Для цього зовсім не треба особливих умов, освітлення і т. Д. Якщо мою роботу подивляться всього десять чоловік, буде достатньо.

Дімою влаштували такий смішний піар: самі вирізали з картону запрошення. Я в довіднику «Жовті сторінки» знайшла адреси газет, журналів, телеканалів і особисто розвозила по редакціях запрошення. Цікаво, що цей метод спрацював: на мою першу виставку прийшли люди, і серед них була Ліля Пустовіт (мабуть, хтось із друзів її запросив). Спочатку я думала, що мені здалося, вона, навіть злякалася …

Євгенія, досягнення мети для вас — це привід ставити перед собою цілі. Раніше ставила перед собою цілі: буду землю гризти, наприклад, а переїду в Київ.